Вірш 54 (Простак)

Тішуся з того що я ще живий,Душу свою не сховав у пітьмі,Зникли страхи та надія прийшла.Ось вона – радість, те зерня добра.

Тішуся з того що я не нудний,Стільки придумаю своїх світів.Тая фантазія моя любов,Сердцем я чую як рухає кров.

Тішуся з того що можу любить.Де та любовь, та, яку не спинить?В серці моїм вже бушують шторми,А в голові я руйную світи.

Тішуся... Нащо? Не знаю, хай так.Буду радіти немов би простак.Буду радіти, не хочу зогнить,Хочу ж я просто... Хочу я жить.