Стих 19. Вірш 19

А ти не вмієш помирати.Не любиш просто програвати,Не любиш бути слабаком,Тому живеш. Життя – не сон.

Чому мене ти не покинув?Невже ти очі десь закинув,Що навіть вад моїх не зриш,Та тільки поряд десь сидиш?

Невже тобі немає ділаДо того, що собі зробилаСама ж бо я, я не людина!Хай мати мала б краще сина!

А зараз ти мене голубиш,Я вже не знаю чи ти любиш!Пусти, тікай, не можеш ти,То краще дай мені піти...

Невже не ясно, я страждаю,Мені набридло, я вмираю...А ти пуститись не даєш,Лиш моє серце нагло рвеш.

Та так в твоїх руках спокійно,Не чуюсь далі безнадійно...Голуб, благаю, не пускай,І не вмирай, і не вмирай!

Я гірко плачу вже без тями,І мучусь темними ночами,Без твоїх рук нема надії,Врятуй мене, о мій месіє!

Зустрітись знов, мене ти ждеш,І зруйнувався страх ущент.Благаю, тільки не вмирай,Бо ти мій рай! Ти чуєш? Рай!