Частина Друга "Я Повернувся"

Дерев'яні двері рипнули і повільно розчинилися. За нею стояла моя мама Саллі.Вона дуже красива жінка, руде шовковисте волосся. Чарівні риси обличчя, які залучили мого славного, прекрасного батька, та й характер у неї відмінний.

-Де... Де ти пропадав? -вона підійшла до мене і взялася руками за мої плечі.

-Я... Просто... -мені не було що сказати тому я мовчки подивився на матір і обійняв її. -Я радий тебе бачити.

-Я теж. Тебе не було три дні вдома. Ми дуже хвилювалися. Ти пофарбувався? -вона Подивилася мені в очі і ще раз міцно обняла.

-Я Був...заїхав в інше місто але встряв у неприємну подію. Але тепер я вдома -трохи прокашлявся і продовжив. -Так... Типу пофарбувався -ми зайшли в будинок.

-Добре що ти повернувся. Всі тебе вже шукають. Підемо, батько хоче тебе бачити -мама завела мене через коридор в вітальню і я побачив батька який дивився телевізор. Він встав з дивана і підбіг до мене і обійняв.

-Ти Де був, чому на дзвінки не відповідав? Я...тут...ми хвилювалися, місця не могли знайти.

-Не Переживайте, я вдома. Просто невдало з'їздив в інше місто -я підійшов до батьків і вибачився перед ними. -Вибачте Що пропав і нічого не сказав. Це випадково вийшло. І схоже я втратив телефон...

Нічого, головне сам повернувся. Іди в ванну і помийся, а то як із землі виліз.

Я пішов у ванну і змив весь бруд теплою водою і одягнув чистий одяг. Дивно, я відчув температуру води, а мій язик нічого не відчуває...

Була осінь, за вікном визирав великий будинок біля зеленого саду. Там живе моя подруга Крісті. Дуже красиво. У дитинстві завжди мріяв відвідати цей сад, але господар ніколи не дозволяв і ногою ступити на його територію.

Спустившись з високих ступенів мало не впав. Знизу на кухні я побачив як мама накриває стіл, а батько нарізав салат.

-Ну сідай. Ти ж їсти хочеш після такої подорожі.

Ми сіли за стіл і всією сім'єю почали їсти. Але я так і не наситився...

Я вчився в медичній академії, тому поїв разом зі сім'єю і пояснив їм все. Довелося набрехати що б приховати правду. І пішов у свою кімнату спати. Завтра рано вставати!

Рано вранці я зробив собі чай і вже збирався на навчання, тому що був понеділок. Ненавиджу понеділки. Смак чаю так і не з'явився. Можливо з часом все пройде, а може й ні...

Подивився в дзеркало і знову трохи здивувався. Незвично. Я м'язистий, через це вже на блідій шкірі виділяються сині вени. Ходяча смерть.

Я одягнувся в білу футболку, чорні драні джинси. Чорну кофту більше схожу на коротку мантію. Перевзувся в кеди. Треба буде пофарбуватися, виглядаю як дідусь.

По дорозі зустрів подругу Крісті. Вона теж вчиться в академії. Спочатку вона мене не впізнала але я підійшов до неї.

-Привіт. Теж на навчання?

-Пробачте, але ми не...Вінсент? Ти пофарбувався чи що? Чому такий блідий? Де ти пропадав? -обличчя у неї кардинально змінилося. Я після пару секунд мовчання відповів.

-Просто їздив в інше місто і не зміг нормально повернутися.

-Ти пропустив Хелловін. Ти ж обіцяв що будеш на святі в парку -Крісті штовхнула мене в плече і сміючись сказала. -Ну добре що хоч повернувся. Без тебе в академії нудно.

-Нудно? Тобі? -я трохи посміявся і ми продовжили розмову.

-Так, звичайно нудно! -вона теж посміялася. Але її посмішка тривала лише пару секунд. -А ти чув? Хтось узяв розкопав могилу Марка. І череп розбили вщент. Жахливо...

Мій відновленний веселий настрій тут же зник. Невже це я? Я з'їв його мозок. Але як.

-Ти що? Це... жахливо... -закружилась голова і перед очима промайнули короткі кадри, нібито видіння.

Я бачив велику вантажівку Джоша. Водієм виявився сам Джош. Він вийшов з машини і нерівним кроком підійшов схоже до Марка. Тому що перед собою виднілися худі руки з браслетом, який я подарував.

-Ось і попався! -зловіщим голосом сказав Джош.

І мене відпустило. Я знову побачив Крісті.

-Ау, повернися на землю. Заснув чи що.

-Та ні. Просто задумався -що ж це було? Якісь галюцинації або що? У будь-якому випадку треба буде сходити до Джоша і про все дізнатися. Я все ще не міг усвідомити що осквернив могилу свого кращого друга. Це просто жах!

-А ми вже прийшли -з радісним тоном повідомила Крісті.

Академія виглядала як великий замок середньовічного стилю.

Це був замок дуже багатої людини, але він його продав і тепер уже як п'ятдесят років тут медична академія. Гарно. Але навчання мені не дуже піддавалася. Але тягнути то треба.

А якщо в мені знову прокинеться голод ... Навіть не знаю що робити. Я допомагаю другу в морзі. Бридко але отримую зарплату. Щось типу підробітка. Можливо я зможу вкрасти трохи людських мізків ...Ми підійшли до головного входу. Там вже цілими групами стояли учні і дещо обговорювали. Тільки пару слів встиг почути.

-...та й вона така заходить вся в чорному. На фарбувалася як гот.

-Боже...це жахливо. Як вона могла так зіпсувати свій авторитет. Все тепер її цураються -продовжила друга дівчина.

-Фу, пліткарки. Не люблю таке -Крісті схопилася на ступені і пішла до входу.

Я не став поспішати входити всередину, так як мені стало цікаво кого це вони обговорюють.

-І Про кого це ви тут говорите? -я роздивився всіх дівчат.

-Вінсент? Ти змінив свій стиль, чи що? -вони засміялися.

-Так є трошки. Так кого обговорюємо?

-Віолетту. Так змінилася, навіть страшно стало за неї. Була гарна приваблива дівчина, а зараз одягається як гот. Бліда шкіра...до речі як у тебе...

-Дякую. Я піду, удачі вам на іспитах! -неприємним голосом я перервав розмову і зайшов всередину. Стоп які іспити? Ай подумаєш.

Віолетта була дуже популярна в нашому класі, невже за три дні вона втратила свій авторитет що навіть першокурсники обговорюють її. Можливо вона теж...така як я. Треба буде знайти і поспілкуватися з нею.

По дорозі мені зустрівся мій друг Ентоні. Він був низький ростом, худий. Каштанове волосся і чорна щетина.

-Привіт, де пропадав? Допоможеш мені сьогодні в морзі? А то блін з цією роботою відчуваю себе як зомбі. -Веселим голосом попросив він.

-Та був в іншому місті. Можна сказати відпочивав -з усмішкою продовжив. -Добре. Допоможу, а о котрій?

-В Шість зможеш?

-Добре, Буду в шість -ми дружньо попрощалися і я пішов в сторону моєї шафи. Відкрив її, взяв пару зошитів і продовжив шлях.