VI

— Дєдю, чуєте, то вже чєс віходити до колії, а ви розспівалиси як задобро-миру.Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів і подався назад, та й поклав голову в долоні і довго щось собі нагадував. Устав із-за стола, підійшов до жінки і взяв її за рукав.— Стара, гай, машір — інц, цвай, драй! Ходи, уберемоси по-панцьки та й підемо панувати.Вийшли обоє.Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач. Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло ймив Івана за барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий.— Мой, як-єс газда, то фурни тото катранє з себе, бо ті віполичкую як курву!Але Іван не дивився в той бік. Ймив стару за шию і пустився з нею в танець.— Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук.Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати.На подвір'ю Іван танцював дальше якоїсь польки, а Іваниха обчепилася руками порога і приповідала:— Ото-мси ті віходила, ото-мси ті вігризла оцими ногами!І все рукою показувала в повітрю, як глибоко вона той поріг виходила.